Засоби для лікування захворювань підшлункової залози

З жалем доводиться визнати, що арсенал ефектив] них засобів для лікування захворювань підшлункової залози, в першу оче] редь панкреатитів, не відрізняється просторістю. Він помітно не змінився за останні 2 десятиліття, і тут не можна назвати настільки вражаючих досягнень, як, скажімо, в лікуванні виразкової] ної хвороби. Мабуть,тільки кошти замісної терапії та антиферментні препарати можна віднести до категорії пато] генетичних, хоча і по відношенню до них правомірні визначено] ні сумніву.

Сфера застосування згаданих коштів для лікування захворювань підшлункової залози різна. Антіфер] ментний препарати знаходять переважне застосування при гострому, тоді як кошти замісного лікування – при хро] ническом панкреатиті. В обох випадках ці агенти виступають в якості базисних.

Хоча антиферментні кошти і можуть зараховуватися до тако] вим, оцінка їх ефективності неоднорідна, і в літературі можна знайти скептичні про неї висловлювання. У нашій країні частіше інших використовуються такі антиферментні агенти, як. контрикал (трасилол), пантріпін, гордокс. Всі вони вводяться внутрішньовенно. Контрикал призначається в разовій дозі від 10 до 60 тис ОД, сообра] зуясь з тяжкістю гострого панкреатиту або загострення хронічного] ського. Доза пантріпін становить 100-125 ОД одномоментно в 10-20 мл 5% розчину глюкози, а потім переходять до крапель] ної внутрішньовенної інфузії в дозі 25-30 ОД в 500 мл 5% розчину глюкози з додаванням інсуліну з розрахунку 1 ОД на кожні 3 -5 г глюкози, зі швидкістю введення 60 крапель за 1 хв. Загальна доза препарату в першу добу може бути доведена до 250 – 300 ОД, в наступні ж становить від 120 до 150 ОД. ^

Гордокс вводиться внутрішньовенно крапельно в початковій дозі 500 000 ОД, а потім з розрахунку 50 000 ОД в 1 ч. У міру поліпшення] ня стану дози поступово знижуються до вихідної.

Фармакологічна активність наведених антиферменти] них препаратів в основному збігається. Вони інгібують трипсин, хімотрипсин, калікреїн, плазмін та деякі інші протеази. Кращий ефект досягається при оточених формах гострого панкреа] тита, а при панкреонекроз він сумнівний. Головним побічною дією всіх ферментних інгібіторів є різні алергічні реакції, для запобігання яких рекоменду] ється використовувати антигістамінні засоби.

З нових пропозицій вкажемо на застосування при гострому панкреатиті опіоїдного агента оіліргіні. За даними А. К. Геор] Гадз і співавт. (1986), даларгін на експериментальній моделі панкреонекрозу різко пригнічував протеолітичну активність під] шлункової залози, призупиняв прогресивні деструктив] ні зміни, обмежував величину некротичних вогнищ, в той час як контрикал не зраджував площі некротичних пошкоджень] деній екзокринної паренхіми і не впливав на їх прогресування .

Згадаємо також про застосування в тих же інтересах нізкомо] лекулярних синтетичних засобів для лікування захворювань підшлункової залози. З них нафампста метилат (б-амідини-2-нафтил-п-гуанідин бензоальдіметан сульфонати) випробуваний на моделі експериментального гострого панкреатиту у щурів. При введенні за 10 хв до виникнення патологічних] ського процесу препарат надавав стримуючий вплив на його розвиток. При цьому відзначено різке зниження протеазной активності. Під шифром FUT-175 він рекомендований для клінічних] ських випробувань. У тому ж плані досліджено апротинін. Однак при клінічній перевірці було встановлено, що він ефективний тільки в разі створення в крові достатньо високого і устой] чівого рівня концентрації препарату, що важко досяжною [Balldin G. et. al., 1984]. Існує думка, що потенційно придатними для лікування панкреатиту є сімпатоміметі-етичні засоби, зокрема ізометептен (2-метил-б-метиламіно-2-гептил), у якого поєднується здатність пригнічувати екскретор-ную функцію залози зі спазмолітичну і аналгезирующим дією.

При всьому інтересі цих вишукувань вони поки не вийшли за пре] дели експериментальних, і можливості їх клінічного використання] тання залишаються під питанням.

Допоміжне значення в терапії гострого панкреатиту має застосування антацидів, антисекреторних і спазмолітіче] ських засобів. Перші мають на меті нейтралізації або зв’язок] вання соляної кислоти для запобігання вироблення під її впливом секретину, чим обмежується стимуляція екзокринної] ної секреції підшлункової залози. Тієї ж завданню служить на] значення блокаторів Нг-гістамінових рецепторів, а застосування атропіну передбачає, крім цього, і придушення вагальной залежною панкреатичної секреції.

У центрі клінічної картини хронічного панкреатиту на] ходится, як згадувалося, редукція зовнішньої і внутрішньої секре] ції підшлункової залози. Корекції зрушень, що виникають в результаті розвитку вторинного діабету, відповідає призначення антидіабетичних препаратів. Для усунення же порушень травлення, зумовлених дефіцитом продуктів внешнесекре-битим активності залози, вдаються до їх введення ззовні. Найчастіше в цих інтересах використовується панкреатин. Доза його під] бираться индивидуально.ориентируясь на редукцію діареї та стса-тореі. Для вітчизняного препарату вона може становити від 3-4 до 25 г / cvT. Панкреатин iipiiuiiMaioi до іди,., In, iiici »i ии ^ / л.) Мом або розчином питної соди. З тією ж метою можутю0 не інфекційний запальний “процес, бактеріальна ін] інфекції часом на нього нашаровується. Підгрунтям для її розвитку служать пошкоджені і некротізірованих ферментативним віз] дією тканини. Крім того, панкреатит часто асоціюється з холелітіазу, холециститом і холаігітом, тобто з супроводжую] щей їх бактеріальної (біліарної) інвазією. Все це є приводом до застосування при панкреатитах антибактеріальних засобів, насамперед антибіотиків.

При їх виборі орієнтуються переважно на пред] ставників з бактерицидною активністю і широким спектром дії. В цих інтересах можуть використовуватися ампіцилін. карбеніцилін. цефалоспоринові похідні, аміногліко-зіди – гентаміцин. канаміцин. тобраміцин, амікоцін – як окремо, так і переважно в поєднанні (з урахуванням зі] місткості). Останнім часом в походженні біліарної інфекції та інших запальних процесів у черевній порожнині істотне місце відводиться анаеробної інфекції. Для віз] дії на неї вдаються до призначення трихопола як всередину, так і у вигляді препарату «МЕТРОГІЛ» внутрішньовенно.

Резюмуючи викладене, зайвий раз підкреслимо обмежений] ность арсеналу застосовуваних при захворюваннях підшлункової залози лікарських агентів і недостатню їх ефективність] ность. За допомогою наявних коштів не вдасться з достатньою надійністю запобігти прогресування як гострого, так і хронічного панкреатиту. У першому випадку наростання некро-біотичних змін в підшлунковій залозі та прилеглих до неї тканинах разом з важко коррігіруемой ферментної іптоксікаціеі нерідко завершується летальним результатом, у другому – поступово розвивається виражена недостатність як зовн] неї, так і внутрішньої секреції підшлункової залози з усіма витікаючими звідси клінічними наслідками. Особливо ii [) ii гострому панкреатиті центр ваги в значній мірі пере] носиться на неспецифічні лікувальні впливу: боротьбу з шо] ком і елімінацію надлишку ферментів з організму.

Треба відзначити і ще одна обставина: труднощі реаль] ної оцінки ефективності лікарських впливів на запалення гострого, так і особливо хронічного панкреатиту. Останній протікає роками, і на динаміці його перебігу позначаються такі важко враховуються фактори, як спосіб життя та дотримання гігіено-дієтичного режиму, включаючи повне утримання від спиртних напоїв, зловживання якими належить до основних етіологічних передумов панкреатиту.

Tags:

• антиферментні засоби